Контраст contrast
Шрифт Очистити
Сховати налаштування
 

Що є публічною інформацією

Відповідно до ст.1 Закону України  «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939-VІ) публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Для забезпечення однакового застосування положень законодавства про доступ до публічної інформації Пленум Вищого адміністративного суду України у своїй постанові № 10 від 29.09.2016 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» надав відповідні роз’яснення.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов’язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VІ).

Це важлива характеристика, яка, наприклад, дозволяє відрізнити інформаційний запит від звернення, яке, як правило, вимагає створення інформації (наприклад, підготовку роз’яснення).

При цьому, слід звернути увагу, що Закон гарантує доступ саме до інформації, а не до документів (тобто матеріальних носіїв інформації), відповідно якщо  запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана та надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового аналізу), то така інформація є публічною в розумінні ст. 1 Закону, адже вона є “відображена та задокументована.

Публічна інформація може бути зафіксована на цифрових, електронно-цифрових та інших пристроях, що належать суб’єкту владних повноважень (приклад: цифрове зображення, що міститься на жорсткому диску комп’ютера, фотоапараті чи в мобільному телефоні). Також до публічної інформації відносяться публічно оголошені суб’єктами владних повноважень відомості, а також інформація, яка не міститься в жодному документі але відома працівникам розпорядника  і використовується у його роботі.

Необхідно звернути увагу, що це не лише інформація, яка самостійно створена суб’єктами владних повноважень, а й інформація, що була створена суб’єктом владних повноважень у результаті його спільної роботи з іншими особами (у тому числі спільно з іншими суб’єктами владних повноважень – українськими чи іноземними), а також інформація, отримана суб’єктом владних повноважень від інших осіб, – наприклад, інформація, яка отримана або створена при листуванні з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадянами, також є публічною інформацією і повинна надаватися за запитами, якщо, звичайно, ця інформація не була віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Закон № 2939-VІ  передбачає два види інформаційних відносин, на які його положення не поширюється: відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій та відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (ст. 2 Закону № 2939-VІ).

Це обумовлено тим, що право на звернення є іншим (за юридичною природою) конституційним правом особи, що гарантується ст. 40 Конституції України.

У свою чергу подання інформаційного запиту є основним способом реалізації права на доступ до інформації, що передбачено іншими нормами Конституції, а саме: ч. 3 ст. 32 (право знайомитися з інформацією про себе),        ст. 34 (право збирати інформацію) та ч. 2 ст. 50 (право доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту).

Право на звернення (право на подання петиції) означає право звертатися з індивідуальними та колективними клопотаннями, пропозиціями, критикою або скаргами до органів публічної влади.

Основна різниця між цими правами полягає в тому, що при реалізації права на звернення особа повідомляє у зверненні посадовій особі певну інформацію з метою спонукати її до вчинення дій правового чи організаційно-адміністративного характеру, в яких зацікавлена ця особа (група осіб).

У той час, як єдиною метою направлення інформаційного запиту є отримання існуючої в розпорядника публічної інформації.

Таким чином, при реалізації права на звернення особа виступає інформатором, а держава – суб’єктом отримання інформації, на яку орган влади мусить відреагувати певним чином.

У разі ж, коли особа спрямовує інформаційний запит,  держава виступає інформатором, а особа – суб’єктом, який отримує інформацію про діяльність органу влади.

З різних природи та змісту цих прав випливає і відмінний порядок їх реалізації, зокрема різні строки розгляду.

Таким чином, одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VІ, проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону «Про звернення громадян» (далі – Закон № 393/96-ВР), розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п’ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VІ), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом № 393/96-ВР. При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п’ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР.

У разі якщо запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VІ, за своїм змістом поєднує предмет регулювання Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VІ, то такий «запит-звернення» повинен розглядатися у відповідних частинах у строк та порядок, передбачені відповідними законами. При цьому розпорядник у п’ятиденний строк повинен відповісти по суті запиту, а також повідомити запитувача, що решта питань розглядатимуться як звернення згідно із Законом № 393/96-ВР.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах:             № 806/1687/17 від 22.01.2020, № 815/1475/17 від 19.02.2020.

Відповідно до п. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладенні у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для  всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

 

 

 

кількість переглядів: 12869